ДИДАКТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНОЇ СИСТЕМИ НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ СУСПІЛЬНО-ГУМАНІТАРНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ У ВПНЗ - статті - ІТ в навчанні - Каталог статей - Персональний сайт Л.Карташової
ЗАВІТАЙТЕ НА СТОРІНКУ "MS Word - невідоме про відоме".Там відкриєте для себе способи вирішення проблем, які виникають в процесі створення текстового документу"
Вівторок, 06.12.2016, 17:07
Вітаю Вас Гість | RSS

ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ – В НАВЧАННЯ!!! (Особистий сайт Л.Карташової)

Категорії розділу
Наукова думка [9]
розташовуються наукові матеріали
статті - ІТ в навчанні [13]
Міні-чат
Наше опитування
Оцените мой сайт
Всього відповідей: 276
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Каталог статей

Головна » Статті » статті - ІТ в навчанні

ДИДАКТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНОЇ СИСТЕМИ НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ СУСПІЛЬНО-ГУМАНІТАРНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ У ВПНЗ

Вступ. У всіх країнах в системі освіти ведуться пошуки способів інтенсифікації і швидкої модернізації системи підготовки як працюючих так і майбутніх вчителів суспільно-гуманітарних дисциплін (далі – вчителів), підвищення якості їх навчання з використанням інформаційних технологій (ІТ). Можливості ІТ як інструменту професійної діяльності вчителя і принципово нового засобу навчання привело до появи нових методів і організаційних форм навчання та їх ефективного впровадження в навчально-виховний процес вищих педагогічних навчальних закладів (ВПНЗ). Завершений розгляд наукових робіт, соціально-економічної ситуації в Україні та світі, аналіз процесу навчання інформаційних технологій майбутніх вчителів у ВПНЗ України та зарубіжних країнах, аналіз стану використання ІТ у навчально-виховному процесі ВПНЗ породжує припущення про те, що навчання ІТ майбутніх вчителів суспільно-гуманітарних спеціальностей у ВПНЗ є багатозадачною проблемою, яка потребує пошуку шляхів створення та ефективного впровадження інформаційно-технологічної системи навчання (ІТСН) та визначення концептуальних підходів до проектування її структури з урахуванням дидактичних умов функціонування. Позначається наявність суперечності, що об'єктивно склалася, між необхідністю інформатизації навчально-виховного процесу у ВПНЗ на основі застосування ІТ і можливістю її реалізації в рамках традиційних систем навчання, які використовуються на сьогодні. Сьогодні, коли формування нової парадигми освіти, заснованої на вдосконаленні інформаційного середовища ВПНЗ, розробці та впровадженні в педагогічну практику сучасних ІТ, а також передових технологій навчання розглядається як найважливіше стратегічне завдання розвитку вищої педагогічної школи, вже не досить орієнтації тільки на традиційні системи забезпечення навчально-виховного процесу. В сучасних умовах потрібно розшуковувати принципово нові підходи до їх реалізації. Ми дійшли висновку, що в підготовці майбутніх вчителів суспільно-гуманітарних спеціальностей у ВПНЗ важливим чинником є власне організація ІТСН, її якість, яка, в кінцевому  результаті, має характеризуватися рівнем і актуальністю наданих знань, котрі мають відображати сучасні представлення та головні тенденції розвитку науки та освіти.

Основна частина. Безумовно розробка ІТСН має ґрунтуватися на врахуванні позитивних традиційних надбань вищої педагогічної школи та, водночас, передбачати суттєві зміни, зумовлені сучасними тенденціями розвитку інформаційного суспільства. В Україні ІТСН майбутніх вчителів суспільно-гуманітарних спеціальностей визначити досить складно, оскільки не існує універсальної моделі. Ми погоджуємось із думкою Р. Шияна, який вважає, що "ні французька, ні польська, ні американська системи підготовки педагогів в Україні не дадуть результатів – у нас потрібно виробити окрему модель з урахуванням традицій" [12]. В формуванні ІТСН на перший план слід винести педагогічний фактор - пошук та/чи розробка педагогічних техноло­гій, які ґрунтуються на застосуванні сучасних ІТ-засобів та використанні традиційних методик. Історично поняття "технологія" (грец. techne – мистецтво, майстерність і logos – слово, вчення) у зна­ченні науки про майстерність виникло в зв'язку з тех­нічним прогресом. Найбільш значимим воно є у виробничій діяльності, де технологія тлумачиться як сукупність знань про способи та засоби оброблення матеріалів, мис­тецтво володіння процесом. До основних ознак техноло­гії належить стандартизація, уніфікація процесу, мож­ливість його ефективного та економічного відтворення відповідно до заданих умов. Технологічний процес зав­жди передбачає чітку послідовність операцій з викорис­танням необхідних засобів (матеріалів, інструментів) за певних умов. Багатьма відомими дослідниками вивчено та проаналізовано визначення терміну "педагогічна технологія", вважаємо за доцільне їх навести:

- Проект певної педагогічної системи, що реалізовується на практиці (В.П. Беспалько).

- Продумана у всіх деталях модель спільної педагогічної діяльності з проектування, організації та проведенню навчально-виховного процесу з безумовним забезпеченням зручних умов для учнів і вчителя (В. М. Монахов).

- Впорядкована сукупність дій, операцій і процедур, що інструментально забезпечують досягнення прогнозованого результату в умовах навчально-виховного процесу, які постійно змінюються (В. А. Сластенін).

- Систематичний метод планування, застосування та оцінювання всього процесу навчання і засвоєння знань шляхом врахування людських і технічних ресурсів, а також взаємодії між ними з метою досягнення ефективнішої форми навчання (А. М. Воронін, В. Д. Симоненко).

- Строго наукове проектування та точне відтворення педагогічних дій, які гарантують успіх (В. А. Сластенін, І. Ф. Ісаєв, А. І. Міщенко, Є. Н. Шиянов).

- Сукупність психолого-педагогічних установок, які визначають спеціальний підбір і компоновку форм, методів, способів, прийомів, виховних засобів (схем, креслень, діаграм, карт) (Б. Т. Ліхачев).

- Послідовний і безперервний рух взаємозв'язаних між собою компонентів, етапів, станів педагогічного процесу і дій його учасників (В. С. Безрукова).

-  Компонент педагогічної майстерності, науково обґрунтований професійний вибір операційної дії педагога на дитину в контексті взаємодії його із суспільством з метою формування відносин до цього суспільства, які гармонійно поєднують свободу індивідуального прояву та соціокультурну норму (Н. Е. Щуркова).

- Побудова системи цілей (від загальних до конкретних) для досягнення певного результату розвитку учня з високою варіативністю використання методів, прийомів, засобів і форм організації навчання (Т. В. Мащарова).

- Комплекс, який складається з: представлення планованих результатів навчання, засобів діагностики поточного стану учнів, набору моделей навчання, критеріїв вибору оптимальної моделі для даних конкретних умов (В. В. Гузєєв).

- Педагогічна технологія означає системну сукупність і порядок функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних засобів, використовуваних для досягнення педагогічних цілей (М. В. Кларін).

- Педагогічна технологія – це системний метод створення, застосування й визначення всього процесу викладання та засвоєння знань із врахуванням технічних і людських ресурсів та їхньої взаємодії, що ставить своїм завданням оптимізацію форм освіти (ЮНЕСКО). Як спостерігається, педагогічну технологію спершу пов'язували тільки з засто­суванням у навчанні технічних засобів навчання. В останні роки пе­дагогічну технологію розуміють як новий науковий підхід до аналізу та організації навчального процесу – технологію навчан­ня. Звідси – педа­гогічна технологія включає дві групи проблем: перша пов'язана з застосуванням технічних засобів у навчально-виховному про­цесі, друга – з його організацією. В цілому поняття "педагогічна технологія" може бути представлено трьома аспектами [4]1) науковим: педагогічні технології – частина педагогічної науки, що вивчає й розробляє цілі, зміст і методи навчання та проектувальних педагогічних процесів; 2) процесуально-описовим: опис (алгоритм) процесу, сукупність цілей, змісту, методів і засобів для досягнення планованих результатів навчання; 3) процесуально-діючим: здійснення технологічного (педагогічного) процесу, функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних педагогічних засобів.

Педагогічна технологія функціонує і як наука, яка передбачає дослідження найбільш раціональних шляхів навчання, і як система способів, принципів і регулятивів навчання, і як реальний навчальний процес. В цілому в освіті поняття "педагогічна технологія" вживається на трьох ієрархічно супідрядних рівнях: - Загальнопедагогічний (загальнодидактичний) рівень: загальнопедагогічна (загальнодидактична, загальновиховна) технологія характеризує цілісний навчальний процес у певному регіоні, навчальному закладі та на певному етапі навчання. Тут педагогічна технологія синонімічна педагогічній системі: вона поєднує сукупність цілей, змісту, засобів і методів навчання, алгоритм діяльності суб'єктів та об'єктів процесу. - Методичний (предметний) рівень: предметна педагогічна технологія вживається у значенні "часткова дидактика", тобто як сукупність методів і засобів для реалізації певного змісту навчання й виховання в рамках одного предмета, класу, учителя (методика викладання предметів, методика компенсатόрного навчання, методика роботи вчителя, вихователя). -  Локальний (модульний) рівень: локальна технологія являє собою технологію окремих частин навчально-виховного процесу, рішення часткових дидактичних і виховних завдань (технологія окремих видів діяльності, формування понять, виховання окремих особистісних якостей, технологія уроку, засвоєння нових знань, технологія повторення й контролю матеріалу, технологія самостійної роботи тощо).

У науковій літературі та практиці діяльності навчальних закладів термін "педагогічна технологія" часто застосовується як синонім поняття "педагогічна система". Однак, фахівці зазначають що, поняття "система" є дещо ширшим, ніж "технологія", і включає, на відміну від останньої, як суб'єкти, так й об'єкти діяльності [1, 8, 11]. Саме тому, для визначення основ розробки та формування інформаційно-технологічної системи навчання у ВПНЗ, а саме - ІТСН, вважаємо необхідним простежити етапи розвитку педагогічної технології у світовому освітньому просторі, які дослідники умовно розділити на три, кожен із яких характеризується перевагою тієї чи іншої тенденції. Перший етап (1929-1960рр.) – підвищення якості викладання за використання засобів масової комунікації, яке розглядалося як єдиний шлях, який приводив до ефективного навчання. Другий етап (1960-1970 рр.) – пере­несення акценту на процес навчання, який пов'язано з розвит­ком концепції програмованого навчання, що вимагало суво­рого врахування вікових та індивідуальних відмінностей учнів. Наслідком застосування машинного та програмованого навчання в США стала індивідуалізація та персоніфікація на­вчального процесу. Як  засіб індивідуалізації навчання навчальна програма у цих проектах була поділена на порції (модулі, одиниці на­вчання, навчальні пакети), до яких було розроблено інструкції, дібрано дидактичний матеріал, засоби навчання. Третій етап (70-і роки 20ст.) – розширення галузі педагогічної технології: від функції обслуговування навчально-виховного процесу до провідної ролі у плануванні, організації навчального процесу, в розробці методів і засобів навчання тощо; розширення бази педагогічної технології. Крім аудіовізуальної освіти та програмованого на­вчання, фундамент педагогічної технології на цьому етапі надбудували інформатика, теорія телекомунікацій, педагогічна кваліметрія, системний аналіз і педагогічні науки (психологія навчання, теорія керування пізнавальною діяльністю, організація на­вчального процесу, наукова організація педагогічної діяльності). Змінюється методична основа педагогічної техно­логії - здійснюється перехід від вербального до аудіовізуально­го навчання. Починає активно здійснюватися підго­товка професіональних педагогів-технологів, стає масовим випуск аудіовізуальних засобів, таких, як відеомагнітофон, кадропроектор, поліекран, електронна дошка, рейкова система кріплення схем, блокнотна дошка для писання фломастером, син­хронізатори звуку і зображення тощо. У цей період техно­логія навчального процесу розробляється на основі системно­го підходу, а дослідники розуміють педагогічну технологію як вивчення, розробку та застосування принципів оптимізації навчально-виховного процесу на основі новітніх досягнень науки й техніки. Четвертий етап (80-і роки 20ст.) – створення комп'ютерних лабораторій та класів; зростання кількості та якості педагогічних засобів навчального призначення, Веб-ресурсів тощо.

Такі визначення підтверджують за­гальну тенденцію переходу до розуміння педагогічної технології як педагогічної системи, в якій використання засобів навчання підвищує ефективність навчально-виховного процесу. Отже, проблема розробки педагогічної технології (в нашому випадку ­– ІТСН студентів суспільно-гуманітарних спеціальностей у ВПНЗ) – це вибір стратегії, пріоритетів, системи взаємозв'язку, методик навчання та методів роботи викладачів зі студентами. Узагальнюючи, зробимо висновок, що передбачувана ІТСН, як педагогічна технологія має бути системою, яка ставить своїм завданням навчання майбутніх вчителів застосуванню ІТ у майбутній професійній діяльності з подальшою метою підвищення ефективності навчально-виховного процесу загальноосвітнього навчального закладу. За Г. К. Селевко, педагогічні системи можуть бути описані як цілісні явища з відповідною низкою ознак: інтегративні якості (такі, якими не володіє жодна із окремо взятих її компонент); компоненти; структура (зв'язки та відношення між компонентами); функціональні характеристики; комунікативні властивості (зв'язок із навколишнім середовищем); наступність [10]. Ґрунтуючись на виокремленні науковцями основних якостей сучасних педагогічних систем, означимо основні якості ІТСН: -  концептуальність; - змістовність навчання: мета навчання; зміст навчального матеріалу; - технологічність: організація навчально-виховного процесу; методи та форми навчальної діяльності студентів; методи та форми діяльності викладачів; управління викладачами процесом засвоєння матеріалу; діагностика навчально-виховного процесу.

Технологічна та змістова частини ІТСН мають адекватно відображати одна одну. Опосередковуючим компонентами між ними може бути традиційний навчальний посібник, електронний посібник, лабораторний практикум, Веб-ресурс, ЕЗНП тощо. На основі зазначеного можна розкрити основні методологічні вимоги (критерії технологічності), які має задовольняти ІТСН, як педагогічна технологія.

1.                  Концептуальність – опора на наукову концепцію, яка включає філософське, психологічне, дидактичне та соціально-педагогічне обґрунтування  досягнень цілей навчання.

2.                  Системність – ІТСН повинна характеризуватися ознаками системи: логікою процесу, взаємозв’язком всіх його компонент, цілісністю.

3.                  Можливість управління – можливість діагностичного цілеспрямування, планування, проектування навчально-виховного процесу, поетапної діагностики, варіювання засобами та методами процесу навчання з метою подальшого коригування результатів.

4.                  Ефективність – впровадження ІТСН в умовах конкуренції потребує ефективності в результатах навчання та оптимальності в затратах, гарантій досягнення визначеного стандарту навчання.

5.                  Відтворенняможливість застосування (повторення, відтворення) ІТСН в інших ВПНЗ іншими суб’єктами.

Щодо визначення джерел ІТСН, то ними можуть бути: соціальні трансформації та нове педагогічне мислення; сучасні досягнення науки (ІТ, педагогічної, психологічної, суспільно-гуманітарних наук); передовий педагогічний досвід; вітчизняний і зарубіжний досвід. З метою визначення методологічної основи було здійснено аналіз методів навчання та відстеження того, як з позицій їх застосування слід використовувати технічні засоби, зокрема ІТ. Із багатьох класифікацій методів навчання візьмемо класифікацію, запропоновану М.Н. Скаткіним, яка включає наступні групи методів: пояснювально-ілюстративні, або інформаційно-рецептивні; репродуктивні; проблемного викладу;частинно-пошукові, або евристичні; дослідницькі. Перш ніж виокремити призначення того чи іншого методу, вбачається необхідним сформулювати рівні засвоєння знань, які виділяються в дидактиці.

-Перший рівень – знання-ознайомлення, що дозволяють усвідомлено розрізняти явища та пов'язану з ними інформацію.

-Другий рівень – знання-копії, що дають можливість репродукувати засвоєну частину навчальної інформації.

-Третій рівень – знання-уміння, що дозволяють застосовувати в практичній діяльності отриману інформацію.

-Четвертий рівень – знання-трансформації, через які отримані раніше знання переносяться на розв'язання нових завдань та проблем – рівень творчості.

Основним призначенням пояснювально-ілюстративних методів є передавання та організація засвоєння інформації студентів. Підготовлена інформація різними способами повідомляється викладачем, а студенти сприймають, усвідомлюють і фіксують її в пам'яті (перший рівень засвоєння матеріалу). В цьому випадку за рахунок ІТ збільшується кількість джерел інформації. Втілюючи інформаційну функцію за пояснювально-ілюстративного навчання, ІТ можуть використовуватися як наочний ілюстративний матеріал – при застосуванні іншого основного джерела; або як основне джерело інформації, яке ставить певні вимоги до їх використання. Для формування навичок і умінь користуватися знаннями, тобто для застосування знань і для діяльності за зразком, студенти навчаються їх відтворенню і способів діяльності. В цьому випадку окрім усних пояснень, для безпосередньої демонстрації, широко застосовуються ІТ. Це може бути демонстрація відео, презентації та зображень в якості інструктажу, використання тренажерів для відпрацювання практичних навичок, використання ІТ-засобів автоматизованого контролю в поєднанні з електронними посібниками та ЕЗНП, що дозволяють здійснювати контроль і самоконтроль (зовнішній і внутрішній зв'язок). Досвід показує, що використання технічних засобів та ІТ при застосуванні репродуктивних методів є найдоцільнішим – надається можливість створити нові варіанти організації діяльності студентів, спрямовані на досягнення високого рівня засвоєння матеріалу (застосування практичних знань за зразком, продемонстрованим викладачем), або значно скоротити час, необхідний для досягнення цього рівня у відомих варіантах, або в цих варіантах при звичайних витратах часу значно збільшиться ефективність та вдосконалиться якість навчання. Проблемний виклад дозволяє не лише передавати навчальний матеріал, але й демонструвати ймовірний шлях пізнання, протікання мисленнєвого  процесу при вирішенні проблеми. В теперішній час з'явилися електронні посібники, навчальні програми та розробляються презентації, які можна органічно вводити до проблемного викладу. Перехід до дослідницького методу відбувається поступово, через частинно-пошуковий (евристичний) метод. Зазначений метод, шляхом проходження окремих етапів дослідницької діяльності, наближає студентів до самостійного вирішення проблеми. Застосування технічних засобів та ІТ ставить за мету допомогти студентам побачити проблему, сформулювати її, знайти доказ, зробити висновки та самостійні рішення, які визначають пошуковий характер їх діяльності. Дослідницький метод забезпечує засвоєння знань на найвищому рівні (використання знань у новій ситуації) і одночасно є методом формування досвіду творчої діяльності. Основною функцією зазначеного методу є навчання самостійній пізнавальній діяльності. За його застосування викладач може використовувати різні технічні засоби навчання та ІТ з метою: розробки завдань, при виконання яких студенти прикладають свої знання для вирішення нових проблем; організації диференційованого походу при вирішенні цих проблем; контролю та керування процесом роботи, перевіряти підсумки та виконувати оцінювання дослідницької діяльності. Студенти, в свою чергу, також можуть застосовувати зазначені засоби на таких етапах своєї дослідницької діяльності в процесі: спостереження та вивчення фактів і явищ; постановки проблеми, пов'язаної з виявленням явищ; реалізації плану дослідження; перевірки знайденого рішення. Як було з'ясовано, є два напрями використання ІТ у процесі навчання майбутніх вчителів [6]: По-перше, в ролі об'єкту вивчення з ціллю отримання ЗУН роботи на ПК, усвідомлення можливостей ІТ для вирішення навчальних завдань, отримання ЗУН використання ІТ у майбутній професійній діяльності, самостійній роботі та самопідготовці тощо. По-друге, в якості засобу навчання, а саме – засобу підтримки навчання, з метою підвищення ефективності навчально-виховного процесу ВПНЗ та формування умінь та навичок використання ІТ у майбутній професійній діяльності в ЗНЗ. Забезпеченням досягнення цієї мети може бути: використання ІТ викладачами у процесі вивчення саме ІТ та використання ІТ викладачами суспільно-гуманітарних дисциплін у своїй діяльності (в залежності від необхідності та можливостей ВПНЗ). Останнє викликано потребою навчання майбутніх вчителів за зразком. Адже досвід показує, що найкращим способом формування навичок використання майбутнім вчителем ІТ у професійній діяльності є приклад викладачів суспільно-гуманітарних дисциплін ВПНЗ. Адже часто, як стверджує Р. Шиян: "Що стосується вироблення практичних навичок та адаптації молодого вчителя до школи, то в Україні – це проблема самого вчителя. Звичайно, у нас молоді вчителі проходять практику, звичайно, старші колеги дають їм поради, але це лише, так би мовити, з доброго серця. Наставника як обов'язкової складової у підготовці педагогів у нас немає. Тому, в процесі своєї діяльності молодий вчитель повинен самостійно відповідати на свої ж таки запитання щодо робочого процесу" [12]. Звідси можна зробити висновок про те, що навчання ІТ майбутніх вчителів мусить нести професійно-спрямований характер тобто включати як вивчення ІТ в якості дисципліни так і вивчення ІТ в якості інструментарію. Основною проблемою, яку було, на нашу думку, розв’язано в результаті пошуку, була проблема професійного спрямування навчання з задіянням механізмів особистісного розвитку. Її розв’язання було знайдено на шляху впровадження особистісно орієнтованого навчання з метою забезпечення можливості керування кожним студентом процесом власного навчання, створення умов для повноцінного використання ним навчальних ресурсів [7]. Сутнісними ознаками особистісно орієнтованого навчання є навчання та виховання особистості на засадах індивідуалізації, створення умов для саморозвитку та самонавчання, осмисленого визначення своїх можливостей і життєвих цілей. Властивим також є багатоваріантність методик, уміння організувати навчання одночасно на різних рівнях складності, ствердження всіма засобами цінності та гідності особистості. За впровадження  особистісно орієнтованого навчання зумовлюється використання особистісного діалогу як домінуючої форми навчального спілкування, спонукання до обміну думок, моделювання життєвих ситуацій; включаються спеціально сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки, самопізнання. Принципово важливою є орієнтація на розвиток творчої активності, творчого мислення, здібностей до адекватної діяльності в нових умовах. Особисті спостереження та досвід показують, що за застосування зазначених методів фундаментальними принципами побудови ІТСН є диференціація та індивідуалізація навчально-виховного процесу. Система повинна створюватися на основі врахування навчальних потреб, особистих можливостей і пізнавальних інтересів студентів. Отже, методологічною основою ІТСН має бути центрованість на актуальних і перспективних професійних інтересах майбутніх вчителів та особистісна зорієнтованість (врахування особистісних якостей). Саме на особистісну зорієнтованість в навчанні свого часу привертав увагу освітян відомий педагог та діяч освіти Т. Г. Лубенець (1855-1936): "Такимъ образом, изъ всего сказаннаго можно вывести слѣдующее заключеніе: методъ грамматическій весьма удобенъ для самообразованія и для занятій со взрослыми, но для сельской школы пригоденъ мало. Натуральний методъ съ успехом можетъ примѣняться при преподаваніи въ самой младшей группѣ, гдѣ дѣти еще плохо владѣють своимъ роднымъ языкомъ. Къ учащимся же отъ 10-ти-лѣтняго возраста и старше ни тотъ ни другой методъ не можетъ быть исключительно примѣнень. Поэтому опытные учителя держатся середины. Они съ успѣхом пользуются роднымъ языкомъ дітей для объясненія новыхъ понятій и, не довольствуясь нагляднымъ обьясненіемь русскихъ словъ и выраженій, переводятъ и объясняютъ ихъ по-инородчески и, давая время созрѣть мыслямъ ученика, въ то же время пользуются роднымъ языкомъ для развитія дітей и болѣіє сознательнаго усвоенія духа русской рѣчи" [9,С. 175]. Зазначене вище та орієнтація на практичний досвід науковців дозволило означити умови успішного впровадження ІТСН:    внутрішня впевненість у необхідності та корисності впровадження ІТ на різних етапах навчально-виховного процесу;   мотивація та необхідність впровадження ІТ на різних етапах навчально-виховного процесу;  технічне оснащення навчальних кабінетів (ПК, сенсорна дошка тощо);   методичне забезпечення навчальних кабінетів;  наявність професійно розробленого програмного забезпечення з відповідними методичними матеріалами;  ЗУН викладачів  в галузі ІТ;  формування готовності майбутніх учителів до впровадження засобів ІТ.

Розвиток сучасної педагогічної технології у вирішенні практичних питань, пов’язаних зі створенням та використан­ням ІТ означується тенденцією застосування системного аналізу. Головним критерієм системного аналізу на всіх рівнях (від планування навчальних засобів до впровадження їх у навчальний процес) є критерій оптимальності [1, 8, 10]. Ґрунтуючись на визначенні умов успішного впровадження ІТСН, слідом за науковцями, оберемо критерії її оптимальності: проведені особисті дослідження дозволяють нам винести на перше місце в якості головного критерію ІТСН готовність майбутніх вчителів суспільно-гуманітарних спеціальностей до використання ІТ ­– ІТ-готовність. Вивчення поняття готовності за науковими напрацюваннями дослідників, дозволяє зробити узагальнення - вони пропонують розглядати готовність вчителя як сукупність компонент, які перебувають між собою в органічному поєднанні [1,2,3,5]:  мотиваційної (усвідомлена потреба в освоєнні та втіленні передового педагогічного досвіду);  змістовно-процесуальної (сутність психолого-педагогічних та економічних знань з проблеми, процесуальні вміння);  конструктивної (уміння творчо реалізувати досягнення виробництва у практиці навчально-виховної роботи). Розвиток хоча б однієї з них, безперечно, впливає на вдосконалення інших, а недостатня сформованість приводить до того, що особистісно значуща якість вчителя не досягає необхідного ступеня розвитку. Автори по-різному висвітлюють процес формування готовності, в залежності від специфіки діяльності, до якої здійснюється підготовка спеціаліста. Однак, всі дослідники феномену готовності безумовно вказують на те, що її формування здійснюється шляхом формування усіх компонент, при домінуючій ролі певної компоненти або групи компонент. Спільним у всіх дослідженнях також є те, що компонентна структура готовності визначається структурою певної діяльності. Кожна із компонент у різних моделях має своє специфічне навантаження. 

Висновок. Очевидним, на нашу думку, є те, що в центрі предмету подальшого дослідження мають бути проблеми створення, за впровадження ІТСН, умов формування ІТ-готовності майбутніх учителів суспільно-гуманітарних спеціальностей у ВПНЗ. ІТ-готовність учителя суспільно-гуманітарних дисциплін до виконання нових функцій виникає як нова якісна характеристика на межі перетину його психолого-педагогічної, методичної і інформаційно-технологічної підготовки. Це новоутворення формується за допомогою сучасних ІТ і розглядається нами як інтегративна якість особистості, що характеризується багатокомпонентною, багаторівневою структурою та визначає потенційну підготовленість особистості вчителя до виконання навчально-виховної діяльності в умовах інформаційного суспільства. 

Категорія: статті - ІТ в навчанні | Додав: lkartashova (18.04.2013) | Автор: Любов Карташова E
Переглядів: 682 | Теги: інформаційно-технологічна система, студент, activity, вчитель, навчання, pedagogical educational-educate pro, ИТ professional, article, ІТ | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Друзі сайту
lkartashova@ua.fm